РСЗВ на базі КрАЗу: як Україна втратила власний HIMARS

23 червня, міністр оборони Олексій Рєзніков повідомив, що Україна отримала на озброєння високоточні американські далекобійні ракетні системи HIMARS. Ще одна партія цих систем може бути передана нашій країні в рамках чергового пакету американської військової допомоги, затвердженого того ж дня. Ці новини викликали велику наснагу, оскільки HIMARS можуть серйозно посилити українську армію на полі бою. Але мало хто згадує, що напередодні великого російського вторгнення, наша країна мала власний ракетний комплекс “Вільха”, який не поступався американському “собрату”. Про втрачені можливості розповідає “Апостроф”.

Проект “Вільха” став найпомітнішим результатом української ракетної програми. Практичний етап його реалізації було запущено у січні 2016 року. Фахівці КБ “Південне” з Дніпра та КБ “Луч” з Києва вирішили зробити новий корегований боєприпас, орієнтуючись на найпотужнішу реактивну систему залпового вогню, яка була на озброєнні ЗСУ – 300-мм БМ-30 “Смерч”. Вважалося, що це здешевить проект, тому що не треба було замислюватися про проектування та створення пускової установки.

Таким чином, на базі радянського снаряда 9М55, українські інженери створили абсолютно новий боєприпас, з управлінням за допомогою газодинамічних кермів по всій траєкторії польоту, інерційною системою наведення та можливістю коригування траєкторії в польоті за сигналом GPS. Від ракети “Смерча” залишився тільки двигун та корпус, а решта, включаючи систему управління, ракетне паливо та бойову частину, було вітчизняного виробництва.

Родзинкою проекту було використання лазерного гіроскопа виробництва КБ “Арсенал”, який працює в конструкції ракети-носія “Дніпро” та також на ракеті російського оперативно-тактичного ракетного комплексу “Іскандер”. Таке нетривіальне рішення дозволило різко зменшити середнє відхилення ракети. Якщо, наприклад, ракета “Смерча” дозволяє обстрілювати ціль із круговим ймовірним відхиленням 50 м, то за результатами польових випробувань цей показник для “Вільхи” становив лише близько 5 м. Дальність поразки української ракети досягала 70 км. Таким чином “Вільха” ні в чому не поступалася американському HIMARS, постачання якого ми так довго чекали!

Восени 2018 року ракета була прийнята на озброєння ЗСУ. Орієнтуючись на “Смерч”, можна говорити, що вага самої ракети становить 800-900 кг, при цьому можливе використання осколково-фугасної або касетної боєголовки масою до 250 кг.

Одночасно розпочалися роботи зі створення ракети зі збільшеною до 120-130 км дальністю ураження цілей. У підсумку, 4 квітня 2019 року, відбулися контрольні випробування модернізованої версії ракети з дальністю ураження цілей у 120 км, яка отримала назву “Вільха-М”. Планувалося, що її корпус теж буде вітчизняного виробництва, для чого на ДАХК “Артем” було закуплено кілька верстатів із ЧПУ турецької фірми Repkon.

Судячи з усього, збільшення дальності польоту було досягнуто за рахунок зменшення маси бойової частини ракети з 250 до 170 кг та збільшення кількості палива. За твердженням військових, ракета може злітати на висоту 30-40 км, а в кінцевій стадії польоту її швидкість становитиме феноменальні 3,4 Маха (4165 км/год).

Втім, для Міністерства оборони ціна “Вільхи-М” виявилася непідйомною (за деякими даними, вона становила від $300 до 500 тис.), тому “Вільха-М” стала активно просуватися на експорт, а всередині країни почалися спроби знайти дешевший, а отже, менш ефективний варіант. У результаті з’явився перехідний варіант ракети – “Вільха-Р”, коли зняті зі зберігання радянські ракети 9М55 отримували нову бойову частину та новий заряд сумішевого палива. Саме ці ракети і були куплені військовими у кількості близько 100 одиниць. При цьому не буде зайвим нагадати, що залп однієї пускової установки “Смерча” складає 12 ракет (HIMARS – всього шість).

Стверджувалося, що проект має райдужне майбутнє – нібито планувалося створити вітчизняну реактивну систему залпового вогню, яка в майбутньому повністю замінить БМ-30 “Смерч”. Були навіть промальовки – на базі перспективного шасі від “АвтоКРАЗ” – КрАЗ-7634.

Проте, зміна у 2019 році політичного та військового керівництва країни кардинально вплинула на проект, який виявився фактично замороженим. У грудні 2020 року головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Руслан Хомчак повідомив, що на армійських складах лежать 98 коригованих ракет “Вільха” для важкої РСЗВ БМ-30 “Смерч” і подальша закупівля цих ракет не є пріоритетом, адже виділеного на оборону фінансування не вистачає, а тому доводиться обирати лише найнеобхідніше.

Фактична зупинка державного фінансування призвела до того, що всі підприємства, які були “зав’язані” на проекті, “посипалися”. У червні 2021 року стало відомо, що за результатами фінансового звіту 2020 року, Павлоградський хімічний завод (основний виробник компонентів ракетного палива для ракети) отримав 156,8 млн. грн. чистих збитків. І це при тому, що за результатами фінансового звіту за 2019 рік підприємство мало 1898 млн грн чистого прибутку.

Тоді ж представники заводу заявили, що виробничі потужності підприємства простоюють, а персоналу (зокрема, робітників рідкісних для країни спеціальностей) звільнено.

Трохи врятували ситуацію лише експортні поставки. У липні 2021 року стало відомо, що “Луч” працює над виробництвом партії ракет “Вільха” (ймовірно, у модифікації “М”) для ОАЕ.

У результаті широкомасштабне вторгнення РФ наша армія зустріла з мінімальною кількістю ракет “Вільха”. І хоча 3 березня 2022 року прес-служба КБ “Луч” заявила, що в ході бойових дій було виконано понад 50 вдалих пусків по ворогові, проте незрозуміло якою саме модифікацією. Цілком можливо, що застосовувалися як “Вільха-Р”, так і “Вільха-М”, які виготовлялися для арабського замовника. Відомо, що всі ракети, які були виготовлені за закордонними контрактами, і, станом на 24 лютого 2022 року, знаходилися на території України КБ “Луч” передало армії.

Зараз можна говорити про те, що влада упустила можливість суттєво посилити ЗСУ вітчизняними зразками ракетної зброї. Причому за сукупністю характеристик ця зброя майже не поступається американським HIMARS. Зважаючи на все, у найближчому майбутньому ми не зможемо відновити серійне виробництво подібних зразків і в цьому відношенні повністю залежатимемо від доброї волі зарубіжних партнерів.

Михайло Жирохов