Мінус Кременчуцький НПЗ. Переходимо до плану Б

Через ракетну атаку зупинився Кременчуцький НПЗ «Укртатнафта». Несподівано? Ні. Що сталося та як діяти далі – про це розмірковує експерт нафтопереробної галузі Сергій Куюн.

З першого дня війни було зрозуміло, що це рано чи пізно станеться. Чи хтось сподівався, що ворог б’є по периферійним нафтобазам й не побачить колись один з найпотужніших НПЗ в Європі та СНД?

Зупинка заводу була неминуча ще й через брак сировини: дві третини постачалось морем, яке наразі відрізане. Тому давайте подякуємо героїчному колективу «Укртатнафти» за їх роботу протягом 38 днів спротиву.

Що далі? Чи буде пальне?

Ситуація складна, але не безвихідна.

Головне — не чекати, а переходити до плану Б. А саме — нарощувати імпорт через західний кордон. Це складно, але реально.

Почну з кінця — треба тимчасово відмовитись від держрегулювання цін на АЗС. Воно працює, коли ринок насичений пальним. Зараз ми ще маємо контрольований дефіцит, який в квітні буде посилюватись через зростання попиту, зокрема на посівну. А також через втрату виробника та десятка нафтобаз.

Що зараз відбувається? Дизпальне в гурті 38−44 грн/л, а регульована ціна на заправках — 37,42 грн/л. Причина — дефіцит. Як працювати невеликим мережам АЗС?

Імпортне пальне зараз контрактують переважно великі мережеві компанії, які навіть зі своїми можливостями та досвідом через раз потрапляють під «урядові» ціни. Але у будь-якому разі вони все не закриють.

Вже є й «приходи» невеличких операторів, але собівартість дозволяє торгувати лише в західних областях. В решті регіонів через витратну логістику це буде мінус.

Вільне ціноутворення дозволить зняти з постачальників хоча б комерційний ризик. Як варіант, можна зафіксувати поточну регульовану націнку 4,5 та 5 грн/л бензину та ДП відповідно, але не до регульованої собівартості, як зараз, а до фактичної, яку нескладно встановити по документах.

Це дозволить навіть невеличким гравцям почати самостійно імпортувати й працювати кожному на своєму маленькому «фронті». Продавати аграріям, запускати станції, платити зарплатню та податки. Я вже порівнював їх із волонтерами — ці теж знайдуть хоч чорта лисого. Але самі вони є локомотивом майже всіх позитивних перетворень.

Чи є ризик злету цін? Не думаю. Як би хто там не казав, але в Україні є ринок, є сотні гравців, які хочуть й можуть працювати. Цим, до речі, ми відрізняємось від монополізованого російського ринку. Якщо хтось буде сильно контрастувати, буде мати справу з місцевими адміністраціями та із загостреним відчуттям справедливості у громадян. Навряд чи хтось захоче ризикувати.

За місяць — півтора ринок встане на нові рейки, прорубає нові маршрути й можна буде повертатися до держрегулювання, якщо воно ще буде потрібно.

Рішення про дерегуляцію непросте. А хіба сьогодні є прості рішення?

Публікується з видання НВ.Бізнес